Як допомогти дитині в приготуванні уроків?
Батьки, які практично зразу надають дітям повну самостійність у приготуванні уроків, так само не праві, як і ті, хто надмірно опікує дітей. «Уроки задані тобі, а не мені!» — таке байдуже ставлення батьків до важливих для школяра справ викликає у дітей образу, через що страждає якість виконуваних завдань. «Ну, що нам сьогодні задано?» (При цьому батьки розкривають підручники й зошити.) — Така позиція батьків формує у дитини безвідповідальність, упевненість, що все буде зроблено і без особистих зусиль. Що ж слід, а чого не слід робити батькам у процесі спільного приготування уроків? Як привчити дитину до виконання домашніх завдань? 1. Перевірте, чи правильно організоване робоче місце дитини. Джерело світла має бути розташоване спереду і зліва, на столі не повинно бути ніяких зайвих предметів. 2. Уточніть розпорядок дня, визначте разом із дитиною час, коли вона сяде за уроки. Приступати до виконання домашнього завдання найкраще через годину-півтори після повернення зі школи, щоб дитина встигла відпочити від занять, але ще не втомилася від домашніх розваг та ігор з товаришами. Якщо дитина відвідує гурток або спить удень, то, звичайно, можна сідати за уроки й пізніше. Але в будь-якому разі не можна відкладати це на вечір. 3. Сплануйте разом із дитиною послідовність приготування уроків і спробуйте заздалегідь визначити, скільки часу їй знадобиться для виконання кожного завдання. Спершу краще виконати невелике завдання, яке подобається дитині, — це допоможе їй зосередитися і включитися в роботу на емоційному піднесенні. Потім — найскладніше, доки вона ще не стомилася. Творчі роботи (малювання, ліплення, виконання поробок тощо) краще залишити на закінчення — їх не варто обмежувати в часі 20 хвилин, на завершальному етапі початкової школи — до 30 — 40 хвилин. Потім дитині необхідна перерва 5—10 хвилин, під час якої бажано трохи порухатися. Перед початком виконання будь-якого завдання запитайте у дитини: «Як ти гадаєш, скільки хвилин тобі знадобиться, щоб його виконати?». Поставте перед дитиною годинник і після закінчення роботи обов'язково зверніть її увагу на те, скільки часу витрачено насправді. Це сприяє вихованню організованості й формує "відчуття часу". 4. Контролюйте виконання наміченого разом із дитиною плану роботи. Підвищена розсіяність уваги природна для молодшого шкільного віку. Подолати її дитині має допомогти дорослий. Навички роботи, придбані в перші роки навчання, залишаються на все життя. Звичка працювати чітко й організовано допоможе вашій дитині впоратися з великими навантаженнями, які чекають на неї в середній та старшій школі. Від самого початку дитина має знати, що на робочому місці працюють, а граються, малюють, їдять цукерки — в іншому місці. Якщо ви бачите, що дитина грається з машинкою на зошиті, і відчуваєте, що вона втомилася, краще дайте їй додаткову перерву. Не допускайте «розтягування» домашнього завдання за рахунок виконання інших «справ», які дитина знаходить для себе сама, не виходячи з-за столу. Намагайтеся відділити одне від іншого. Якщо це вдасться вам, у дитини з часом сформується умовний рефлекс — робоче місце викликатиме в неї стан мобілізації й працездатності. 5. Допоможіть дитині, якщо вона зіткнулася з нездоланними труднощами. Не слід підміняти діяльність дитини своєю. Навчання — це праця, воно вимагає зусиль і напруження, дитина повинна вчитися самостійно долати труднощі. Однак, якщо на даному етапі трудність для неї нездоланна, обов'язково допоможіть! Інакше досвід неуспіху може закріпитися й призвести до явища, яке психологи називають «вивченою безпорадністю». Якщо тривалі зусилля не успішні, людина перестає вірити в свої сили, стає пасивною й безініціативною. Але якщо дитина старається і не може впоратись із завданням, треба вміти відрізнити цей випадок від ситуацій, коли вона зловживає вашою допомогою і звертається до вас через будь-яку дрібницю. Ви можете поставити їй умову: «Я можу відповісти тільки на два (три, чотири) твоїх запитання. Спробуй виконати завдання сам, а два найскладніші запитання ми з тобою розглянемо разом». 6. Надавайте дитині емоційну підтримку. Школа ставить перед дитиною серйозні вимоги, протягом дня дитина має велике емоційне та інтелектуальне навантаження. Завдання дорослого — «бути поруч», разом із дитиною радіти її успіхам і переживати її невдачі та труднощі. Низький бал — серйозне покарання для дитини. Якщо ви бачите, що дитина засмучена, не варто виказувати їй своє невдоволення. Передусім їй зараз потрібна ваша підтримка, розуміння, готовність розділити її почуття. Драматизування шкільних невдач, надмірні вимоги і моральний тиск можуть обернутися неврівноваженістю дитини, боязню неспроможності, передчуттям нових невдач. Не давайте дитині додаткових домашніх завдань і не примушуйте переробляти погано виконану класну роботу. Можна за пропонувати перевірити її й виправити помилки, але переписувати не слід. Повторне виконання вже зробленого завдання дитина сприймає як безглузду, нудну справу. Вона відбиває охоту вчитися, позбавляє віри в свої сили. Поступово знижуйте ступінь контролю. Пряму участь у виконанні уроків можна буде згодом замінити своєю присутністю. По тім сидіти поруч із дитиною не впродовж усього часу виконання домашнього завдання, а лише кілька перших хвилин, підходячи до неї на деякий час під час роботи. До кінця початкової школи дитина має навчитися робити домашнє завдання самостійно, показуючи батькам лише готовий результат. Незмінними мають залишитися тільки інтерес та увага до життя вашого маленького школярика!
Що батьки можуть зробити для своєї дитини?
1. Пам'ятати, що дитина — це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.
2. Забезпечити її фізичну безпеку. Упевнитися, що вона знає телефони 01, 02, 03, 04, імена та телефони близьких родичів і сусідів.
3. Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.
4. Негайно припинити фізичну і словесну агресію щодо неї та інших людей.
5. Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями й думками.
6. Пам’ятати про її вік та про те, що вона має особистісні особливості.
7. Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.
8. Залучати дитину до створення сімейних правил.