Село Білеве Ізяславського району Хмельницької області розміщене за 9 кілометрів від районного центру м. Ізяслава, 104 км від обласного центру м. Хмельницького та знаходиться в південно-східній частині району. До найближчої залізничної станції 3 кілометри. Площа населеного пункту складає 2,188 кв.км. Білеве знаходиться серед мальовничої місцевості, омріяної давніми легендами і ніби потопає між пагорбами, які оточують населений пункт. Територія села багата різноманітними нерудними корисними копалинами (пісок, глина, вапняк). Переважаючі ґрунти – чорноземи опідзолені. Через село протікає р. Понорка, яка являється притокою р. Горині. Назва населеного пункту, очевидно, походить від старослов’янського слова «біль» (біле). Наші предки любили безмежні барвисті широкі лани. Старослов’янським словом «біль» (біле) називали трав’янисті галявини серед лісів, які на фоні темних лісових масивів вимальовувались світлими пасмами. Тут охоче осідали люди, і їх поселення здобували назви зеленої місцевості. Народні назви сучасних вулиць села – «Ліс», «Дубина» і ін. - саме свідчать про те, що назва села дійсно походить від старослов’янського слова . Перші поселення на території с. Білеве виникли в добу пізнього кам’яного віку. Про це свідчать археологічні знахідки: кам’яні шліфовані сокири з висвердленим отвором, рубила, кам’яні вставки до дерев’яних серпів, наконечники стріл, кам’яні ножі і ін. Більшість знахідок матеріальної культури свідчать про те, що основним заняттям тодішніх жителів було землеробство, полювання. Поблизу села, в сторону м. Ізяслава, виявлені знахідки, які відносяться до часів Трипільської культури (кам’яні вставки до серпів). Разом з тим, не виключена можливість існування поселення і в більш ранню добу, оскільки в ході осінньо-польових робіт знаходяться залишки матеріальної культури (кам’яні рубила). Село Білеве (Бевлев, Білів, Біліївка, Билів) під іменем Біліївки Заславської волості, згадується в акті від 1601 року 7 грудня в донесенні возних Волинського воєводства Кшиштофа Щуки і Станіслава Яновського Луцькому городському суду про огляд ними містечок і сіл Луцького повіту, спустошених і спалених татарами в 1593 році. В числі цих сіл значаться «спаленные села его милости воеводы Подляского, у волости Жеславской – Судилков, Хоневицы, Жилинцы, Сенювка, Кондыровка,Пиляи, Веселовка, Мокиевка, Билиевка, Начоговцы, Кондратовичи, Пашкевичи, Чотырбоки, Рипки, Жубары, Личана, Данковцы, Сахновцы, Топоровки, Ховжинцы, Зубовцы…» За даними О. Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся» (Краєзнавчий словник від найдавніших часів до 1914 року) в 1583 році село належить до кн. Заславського, Михайло платить «за Білів від 4 дим, 1 город, 2 город». Окрім нападів кримських татар, які неодноразово з’являлись на околицях поселення, жителі села потерпали від інших бід. Так, у 1569 році був великий голод, в 1570 році вимерзло жито – основний продукт харчування, в 1579 році сарана понищила посіви. До 1673 року село було власністю князівського роду Заславських, який проіснував 225 років. Саме в цьому році помирає останній князь Олександр. Після нього залишається його племінниця Марія, яка виходить заміж за великого маршала Литовського Павла Карла Сангушка. Таким чином село, як і м. Ізяслав, переходить під владу Сангушків. В 1758 році на засоби прихожан в селі побудована церква в ім’я преподобної Параскеви– «деревянная с такою же калакольнею, маловместительна, утварью достаточна». Копії метричних книг зберігаються з 1818 року,опис церковного майна з 1806 року. В церкві знаходилась благодатна ікона Святителя і Чудотворця Миколи. Всього землі було біля церкви 36 дес. 2340 саж. На цю землю був план землеміра Вербського від 2 травня 1852 року. Для служителів церкви були побудовані будинки і господарські будівлі, які були «новы и хороши»[1]. При церкві діяла церковно-приходська однокласна школа, яка розміщувалась в громадському будинку з утриманням в 248 рублів від прихожан. Учителем в цій школі працював диякон Андрій Тоцький . За даними М. Теодоровича в 1890 році в школі навчалось 65 хлопчиків, дівчатка освіту не отримували. В звіті Волинського єпархіального наблюдателя за 1910-1914 роки згадується вчитель даної школи о.Андронік Рибчинський. В школі вивчали такі предмети, як Закон божий, вивчали російську мову, вчили письму. Викладалась також арифметика, яка зводилась до 4-х дій: додавання, віднімання, множення та ділення. Уроки розпочинались в 8.30 і тривали до 15 години. Перед уроками учні разом із вчителем молились «Царю небесний», «Отче наш». Урок, як правило, тривав не більше години. Перерви між уроками тривали 5-10 хвилин. Після 2 уроку була велика перерва, яка тривала біля 1 години для того, щоб учні могли пообідати[2]. В 1793 році після другого поділу Польщі Білеве відходить до Російської імперії і відноситься до Заславської губернії, яка існувала в період з 1793 по 1795 рік. Коли в 1796 році було створено Волинську губернію, південний кордон якої проходив біля р. Случ, с. Білеве стає її частиною і входить до Заславського повіту, Заславської волості відповідно до реєстру метричних книг. В ХІХ ст. Білеве залишається порівняно невеликим населеним пунктом. В 1890 році за даними перепису в селі проживало 1387 жителів чоловічої та жіночої статі, при кількості дворів 167. Не принесла очікуваних сподівань і земельна реформа 1861 року. Як правило кращі землі та угіддя залишились за поміщиком. Селяни залишились незадоволеними проведеній інвентаризації земель. Про це свідчить скарга та «прошение» в «ВолынскоеГубернское по крестьянскимъделамъПрисутствіе» від уповноважених від мирської громади Білева датована 4 листопадом 1866 року селян Каращука, Назарія Стецюка, Шемчука, Микити Маковецького, Нестора Перуна, Якова Кондратова, в якому вони просять повернути їм орні землі в кількості 70 десятин відібрані після реформи по помилці землеміра по дорозі між м. Заславль і Старокостянтинів. Також в даному документі іде мова про спір між жителями Білевого та с. Кідратки за випаси між Микулином і Побоєм де селяни Білевого просять залишити даний випас за ними. В проханні селяни просили передати ставок і млин, які знаходилися посеред їхніх полів в приватну власність. Важкі випробування випали на жителів в період 1-ї 1914-1918 років світової війни та визвольних змагань 1917-1920р.р. Населення України було втягнуте в брудну І світову війну, яка для українців виявилась ще й братовбивчою, оскільки довелося воювати на два фронти на боці Російської імперії та Австро-Угорщини. Чимало жителів села віддали своє життя за загарбницькі плани Росії, по- геройському себе проявили, про що про нагадує обеліск в с. Кіндратка(Білівська сільська рада), виготовлений вдячними побратимами 128 Старооскольського полку, який базувався в Заславлі. Зі слів правнука загиблого героя Євстафія Кіндратовича Ліскового, Миколи Ліскового, обеліск було встановлено в центрі села біля трьох ясенів, які були посаджені Євстафієм напередодні війни. Можливо, і досі стояв би цей обеліск, якби не більшовицька влада, з наказу якої пам’ятник Героя Старооскольського полку було знесено, «як царський символ». Родичам Євстафія нічого не залишалось, як забрати пам’ятник та поставити його в саду біля хати. А на місці пам’ятника залишились стояти по сьогоднішній день три ясени столітньої давності. Зберігся не лише пам’ятник, але давня світлина тих часів, яку надіслало командування полку, в якому служив і загинув геройською смертю прадід Миколи Ліскового. На пам’ятнику герою висічено в’яззю: «Со святыми упокой, Господи, душу раба твого Евстафия, подпрапорщика 128 Старооскольского полка Евстафия Кондратьевича Лискового… Угасла жизнь моя молодая, Как скошенный майский цветок. Могилу сулила нива кровавая От неприятельського снаряда. Герою, принявшему мученический венец». В листопаді 1917 року в селі була встановлена радянська влада, а в лютому населений пункт був окупований австро-німецькими військами, пізніше – військами гетьманської адміністрації П. Скоропадського. В квітні в Білевому знову встановлюється радянська влада, однак навесні 1920 року село було тимчасово окуповане військами панської Польщі до червня 1920 року. 29 червня кавалеристи Котовського вибили польські війська на підступах до сіл Вербівці, Чотирбоки, Тишевичі, Білеве. Бої точилися близько 10 годин. Влада більшовиків повертається в село остаточно. Після закінчення громадянської війни та визвольних змагань українського народу,жителям села довелось долати наслідки розрухи, голоду 1921-1922 років. Вже в 20-х роках XXст. створюєтьсяТовариствоспільного обробітку землі. Відповідно до архівних даних Хмельницького обласного державного архівув 1923 році чисельність населення складала 1082 чол., що на 305 жителів менше, ніж у 1890 році, очевидно, далась взнаки 1-а світова та громадянська війна, голод 1921-1922 років та розруха. Загальна кількість дітей в селі становила 235 чол. Серед них діти робітників складали 28 чол., заможних селян 55 чоловік, середняків 85 чоловік, незаможників 67 чол. Дані свідчать про те, що соціальна структура жителів була неоднорідною. В 1923 році в Білівській трудовій школі навчалось 57 чол., з яких дітей незаможників - ЗО чол., середняків - 27 чоловік. Переважно діти, які навчались, були охоплені початковою освітою. В 1930 році згідно сталінського курсу на створення колгоспів, на місці товариства спільного обробітку землі було утворено колгосп, який отримав назву "Прапор праці". Жителям села довелось пережити страшне лихоліття голодомору 1932 - 1933 років. Спогади жителів села, які пережили голодомор свідчать про те, що порівняно з іншими регіонами України, селами, в яких масово помирали люди від голоду, наш населений пункт голодомор зачепив в меншій мірі, хоча були випадки масового недоїдання, коли люди змушені були вживати в їжу гнилу картоплю, кропиву і ін. Чимало людей врятувало від голоду і те, що окремі працювали на підприємствах м. Ізяслава та Шепетівки, де робітники залізниці за працю отримували пайок, який давав можливість хоч якось утримати сім΄ю та не загинути від лютої смерті. Нічого доброго для людей села не принесла колгоспно-радгоспна система, яка на багато років відбила в людей любов до рідної землі, вміння господарювати, яке передавалося з діда-прадіда. Селян заставляли здавати в колгосп худобу, землю, реманент. Сільські активісти глумились над селянами, які з недовірою ставились до колгоспів. Так, в 1935 році була репресована сім΄я Чорного В.М. 1921 року народження, «забрали брата і вислали, вигнали з хати жінку з дітьми на сніг». В іншому листі брат Чорного повідомляє, що «деруть так, що шкіра тріщить» (Архів УСБУ в Хмельницькій області спр.709 п.29063). Житель села Татарчук І.В. повідомляє,що «колгоспники живуть погано, не мають хліба, з них беруть великі податки, ходять обірвані як поросята… в батька забрали порося, скоро заберуть корову, а після цього заберуть і його» (Архів УСБУ справа П. 28544). В період 30-х років в селі була проведена антицерковна кампанія, в результаті якої було зруйновано єдину церкву, і з неї побудовано клуб. До початку Другої світової війни було закладено будівництво дитячого садка, і в 1940 році дане приміщення було побудоване. В приміщення новозбудованого дитячого садка було перенесено неповну середню школу, якадіяла до 1978 року, коли в селі булопобудовано приміщення нової школи, а приміщення старої школи через деякий час булопередано під гуртожиток для молодих сімей. 22 червня 1941 року фашистська Німеччина, порушуючи умови пакту про ненапад, віроломно напала на СРСР. Просування німецьких військ тривало досить швидко. Вже 5 липня 1941 року населений пункт с.Білеве був зайнятий гітлерівськими військами. В період фашистської окупації на території села було створено сіль управління, старостою якого з липня 1941 року по грудень 1943 року був Герасимчук С.І. З грудня 1943 року старостою став Мороз П.І. та при ньому був писар Андрійчук О. І. На території села діяла поліцейська управа, яка знаходилась в приміщенні колгоспної їдальні, а з 1942 року в приміщенні теперішньої сільської ради. Комендантом управи, за спогадами жителів села, був Каращук П.К. ( Карпів Павло), якого вбили партизани восени 1943 року, очевидно, партизанського з’єднання Одухи, які діяли на півночі нашої області. Очевидці бачили їх переодягнутими в німецьку форму. На місце вбитого Каращука комендантом було призначено Самолюка Сергія. Свідчення жителів села, архівних даних говорять про те, що місцева поліція сприяла вивезенню жителів села на роботи в Німеччину. Вивезення жителів проводилось в чотири етапи: на початку 1942 року, весною 1942 року, восени 1942 року, весною 1943 року. В результаті на рабську роботу до Німеччини вивезено 156 чоловік, з яких повернулось лише 124 чол., серед них 67 чоловіків і 57 жінок. В 1944 році почалося визволення нашого краю від гітлерівських загарбників. З 5 січня почали точитися бої за визволення нашої області і міста Ізяслава. В ході боїв за визволення м. Ізяслава на території с.Білеве знаходились німецькі військові частини, власівці та численна бронетехніка фашистів. На території теперішнього магазину окупанти зробили кладовище, де хоронили загиблих німецьких солдат і офіцерів. За допомогу партизанам і за відмову від евакуації гітлерівцями було розстріляно багато чоловіків. Серед вбитих був Мороз Василь Микитович та Шкодюк Гнат, обоє розстріляні 23 лютого 1944 року. Гітлеріці залишили без житла 17 господарств місцевих жителів, їхні оселі були по- варварському спалені. Інших жителів села погнали в сторону с. Ріпки до залізничної станціїЧотирбоки, щоб відправити до Німеччини. Тільки швидкий наступ радянських військ зірвав плани гітлерівців. Село Білеве було визволено 5 березня 1944 року о 10 годині ранку. Загиблих в боях при визволенні населеного пункту не було. Дорогою ціною дісталась перемога нашому народові. Не всі жителі села, які захищали нашу землю, повернулись з війни. 96 односельчан навічно залишились лежати не тільки на території колишнього СРСР, але і на території країн Східної Європи, яку також визволяли від фашистських поневолювачів. Війна принесла горе багатьом сім'ям, багато жінок стали вдовами. Після війни в селі 13 дітей залишилось круглими сиротами. За бойові заслуги перед Вітчизною 11 учасників бойових дій було нагороджено орденами і медалями, багато з воїнів було нагороджено посмертно. Війна завдала також великих матеріальних збитків як окремим жителям, так і місцевому господарству. Долаючи наслідки війни, відбудовуючи зруйноване господарство, жителі села змушені були сплачувати великі податки. За даними 1946 року,по сільській раді на кожен селянський двір, а їх було 434, було накладено податок в розмірі 20 крб., а для так званих "нетрудових елементів» 150 крб. Вся важка праця в перші післявоєнні роки припадала на жіночі плечі. Не вистачало необхідного реманенту та техніки. Землю доводилось навіть обробляти волами, оскільки техніки практично не було. Окрім того білівчанам довелося пережити ще одне страшне лихо – голод 1946-47 років, який не менше завдав болю, ніж голодомор 1932-33 років, коли, за спогадами очевидців, люди змушені були варити юшку з кори дерев. Не дивлячись на чималі труднощі, які випали на долю наших односельчан, село поступово відроджувалось. Вже в післявоєнний час почала діяти школа (восьмирічна), продовольчий магазин, фельдшерсько-акушерський пункт. В 1962 році побудованодитячий садок на 50 місць. В 1970 році збудовано просторе приміщення - Будинок культури. В 1973 році став працювати сільський магазин поблизу сільської ради. З 1970 року почала діяти майстерня побутового обслуговування. При активній підтримці місцевого колгоспу, головою якого довгий час був Новак А.І., у 1969 році закладається будівництво нової школи на 480 учнівських місць. Однак, в 1970 році будівництво заморозили, і відкриття школи відбулось лише в 1979 році. Спочатку вона діяла як 8-річна школа, а з 1990 року стала середньою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів, що дало можливість молоді не тільки Білевого, а і ближчих сіл здобувати повну загальну середню освіту. Стосовно росту динаміки населення, то воно з кожним роком зменшувалось,пояснюється це тим, що в силу різних обставин люди, особливо молодь, залишала село. Дані по сільській раді якраз і свідчать про це: 1961 1966 1971 1976 1977 2009 2010 2011 2012 2013 2014 1002 чол. 981 966 914 691 508 507 499 468 448 458 Аналогічно зменшенню кількості населення відбулося і істотне зменшення кількості дворів: 2008 2009 2010 2011 2012 2013 199 192 187 183 180 175 Протягом післявоєнного часу розвивався і місцевий колгосп, який спочатку носив назву ім.. Хрущова, а в 1964 році перейменований в колгосп "Україна". Господарство добилось високих успіхів, за що працівників було відзначено орденами і медалями за трудові досягнення, а голову колгоспу Бондарука Григорія Онопрійовича нагороджено орденом Леніна. В 1995 році на засіданні і загальних зборах колгоспників, колгосп був реорганізований в КСП "Україна", а згодом в ТОВ "Україна". 1 грудня 1991 року, підтримуючи Акт про незалежність України, який прийняла Верховна Рада України від 24 серпня 1991 року, населення села, як і всієї України,на Всеукраїнському референдумі висловили свою готовність жити в незалежній суверенній державі. Однак, перші роки незалежності виявили багато проблем, особливо економічного та соціального характеру. Великі труднощі переживало сільськогосподарське підприємство КСП «Україна», потім реорганізоване в ТОВ «Україна», згодом в СТОВ «Україна»(нині землі належать до СТОВ «Укрелітагро»).В кінці ХХ на поч.. ХХІ століття сільськогосподарське товариство переживало не кращі часи, хоча по окремих показниках мало лідируючі позиції, особливо в галузі тваринництва (свинарство). Господарство не в змозі було придбати і поновити технічне оснащення, придбати в необхідній кількості мінеральні добрива та засоби захисту рослин. Не дивлячись, що значна частина жителів була зайнята на роботі в товаристві, однак низька заробітна плата та часта її затримка спонукали молодь села шукати кращої долі в інших куточках нашої області та України. Населення села в 2014 р. в порівнянні з 1961 роком скоротилось вдвоє. Занепадає культура. Будинок культури, який був збудований в 1970 році і був окрасою села, поступово руйнується. Із-за відсутності палива протягом двох зим прийшла в непридатність опалювальна система. Не на повну потужність працює бібліотека, яка завжди приваблювала жителів села. Потребує фінансування і приміщення школи, яка з 2003 року ліцензована, як НВО "середня загальноосвітня школа 1-3 ступенів - дитячий садок". В кінці 90-х років в школі був проведений капітальний ремонт покрівлі, опалювальної системи. В 2003 році при допомозі районного відділу освіти закуплено комп'ютерну техніку. В 2006 році по лінії міністерства освіти і науки навчальний заклад отримав навчально-комп΄ютерний комплекс «Квазар-мікро» в складі 5 комп΄ютерів та периферії. Однак, брак коштів не дає можливість вчасно і якісно виконувати поточні ремонти. Не вистачає підручників, хоча останніми роками навчальна база дещо поповнилась. Великою подією в історії села стала газифікація Білева та навколишніх сіл Білівської сільської ради та газифікація Білівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, переведення закладу на газове опалення в грудні 2008 року. В 2011 році Білівська сільська рада взяла участь в конкурсі ПРООН МРГ-ІІ та за підтримки жителів села новоствореної громадської організації «Майбутнє Білевого» був реалізований проект громади «Енергозберігаючі заходи в Білівському НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дитячий садок» шляхом проведення капітального ремонту (часткова заміна вікон та дверей на металопластикові)». Проект був реалізований протягом 2012-2013 року. Загальна вартість проекту становить 201 тис. 461 грн. Протягом 2010 року було проведено капітальний ремонт Будинку культури (облаштування фасаду та заміна частини вікон на металопластикові), на що з бюджету сільської ради було витрачено біля 100 тис. грн. Виконано ремонт і приміщення Білівської сільської ради (62 тис. грн..) В 2013 році облаштовано 2,5 км. вуличного освітлення по вул. Леніна, І. Франка, Шевченка, В.Котика. Були встановлені лампи денного світла. Загальна вартість робіт складала 55 тис. грн. Протягом 2013-2014 років проводився частковий ремонт дорожнього покриття, на що було витрачено разом 82 тис. грн. На території села діє с/г підприємство ТОВ «Украелітагро». Станом на 2014 рік дане товариство обробляє 1616 га землі, яка знаходиться в приватній власності та 250 га земель державної власності. Основною господарською діяльність даного товариства є вирощування зернових (кукурудза, ріпак, пшениця, соняшник, соя). ТОВ «Укрелітагро» надає матеріальну допомогу підприємствам та організаціям на території сільської ради. Зокрема, в 2014 році проведено капітальний ремонт покрівлі Білівського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-дитячий садок». Разом з тим зміна с/г власника привела до зникнення такої галузі, як тваринництво, яким в минулі роки славилось Білеве. Приміщення тваринницького комплексу знаходяться в занедбаному і напівзруйнованому стані, а люди, які працювали в даній галузі, залишились без роботи. На території Білевого працюють чотири торгові точки, які забезпечують населення села товарами першої необхідності. Не дивлячись на певні зрушення, в соціальній сфері та благоустрої населеного пункту є ще чимало невирішених проблем. Великою проблемою населеного пункту є стан доріг із-за недостатнього фінансування. Невирішеною залишається проблема водогону та освітлення інших вулиць села. Але найбільшою проблемою є безробіття, що штовхає багатьох людей, особливо молоді сім’ї, шукати кращої долі поза межами села. З надією та болем мешканці села сприйняли останні зміни, які відбулись в Україні – революцію гідності, військові дії на сході України. Останні позачергові вибори до Верховної Ради України засвідчили, що жителі села прагнуть змін до кращого, зробили свій європейський вибір та прагнуть миру в Україні.
|
