|
Вірші Нитки Ольги учениці 9 класу
Тарасові
Ти корифей українського роду,
Писав поет славетні вірші,
писав поет тяжкі рядки.
Про нашу долю українську,
про наші ріки і степи.
І про блакитне наше небо,
і про безкраїї лани.
та не забув сказать про тебе,
Тарас Шевченко, дорогий!
В кайданах ти сидів роками,
та не забув ти нас усіх.
І ми згадаємо про тебе,
Тарас Шевченко, дорогий!
Тобі так важко було жити.
славетні всі слова твої й думки,
нащадки твого гордого народу
тобі пошану віддаватимуть віки…
Бо твоя зброя – слово нездоланне,
піднесло нас на славнії діла.
Бунтарська воля горда та незламна
Натхнення багатьом синам твоїм дала.
Присвята Т.Г.Шевченку
Писав поет славетні вірші,
писав поет тяжкі рядки.
Про нашу долю українську,
про наші ріки і степи.
І про блакитне наше небо,
і про безкраїї лани.
та не забув сказать про,
Тарас Шевченко, дорогий!
В кайданах ти сидів роками,
та не забув ти нас усіх.
І ми згадаємо про тебе,
Тарас Шевченко, дорогий!
Тобі так важко було жити.
А в нас блакитні небеса.
А ти не бачив блакиті неба,
бо в нім завжди була гроза!
Як згадаю я Шевченка
Як згадаю я Шевченка
що той чумакує,
сильніше серце б’ється
І душа нудьгує.
Пройшов шлях він превеликий,
навчивсь малювати.
Була в нього любов до Вкраїни,
і до рідної хати.
Так же треба, щоб Вкраїну
так любили люди.
Ми ще й досі пам’ятаєм,
його не забудем.
Його твори - про минуле,
щоб ми не забули.
Навчилися добра й волі
і щасливі були.
Тож давайте усі разом
будемо любити
нашу неньку Україну,
жити і радіти.
Щоб не було в нас неправди,
не було страждання,
не було кріпацтва.
Щоб український наш народ
ішов до багатства.
А багатство наше, браття,
у мові народу.
Якщо вивчим, зрозумієм:
не будь переводу
ні вкраїнському народу,
ні вкраїнським дітям.
Буде тоді Україна, і будем радіти.
Мову й працю будем знати,
Чесно працювати.
Україна, наша мати, буде процвітати!
Кобзар
Весною, коли тане срібний сніг,
а в лісі пролісок шука тепла і світла…
Ми День народження святкуєм твій,
до ніг вклоняємось й кладемо квіти.
Читають діти вірші з «Кобзаря»,
пташки тобі співають дифірамби…
Ми пам’ятаємо тебе, як мудреця,
Тарас Шевченко в серці завжди з нами.
«Кобзар»,неначе Біблія, святий.
У ньому все минуле України:
війна проти панів, краса лісів, ланів.
А головне – любов до Батьківщини.
Ти все це так майстерно змалював,
поклавши в темну фарбу крихту світла.
Епітетів, метафор назбирав
й розсипав їх у своїх драмах, віршах.
Ми дякуєм тобі за всі вірші,
за твій безцінний внесок в рідну мову.
За те, що ти ходив по цій землі
за твій «Кобзар», за кожне твоє слово.
Шевченкова доля
Народивсь Шевченко у кріпацькій хаті.
Хоч жили бідненько, та в душі багаті.
Та спіткало горе – рано вмерла мати.
А мачуха, прийшовши, виганяє з хати.
 Помирає згодом батько. А малий Тарасик,
щоби не пропасти, йде ягняток пасти.
Згодом слугував він в пана Енгельгардта,
та не зрікався мрії вийти із кріпацтва.
Доля посміхнулась – викупили люди.
Та на цьому не скінчились його муки й біди.
Довелось прожити десять років муштри.
Став слабкий здоров ям, зате сильний духом.
Так і не скорився ні царю, ні мукам.
Став він Прометеєм і Титаном духу.
З думкою про Тараса
Проходять дні, роки, століття,
а пам'ять залишається жива,
про сина українського народу,
поета, генія, пророка Тараса!
Хоч з ним жорстоко повелася доля,
відміряла так мало літ життя.
Та залишив він дум багато,
в яких нема ні краплі каяття!
Бо жив, творив він не для себе,
усі думки його були,
як розкувати для народу
неволі важкі кайдани.
І залишив він «Заповіт»
для українського народу.
Хоч у важкій борні, а все-таки,
здобути для нащадків волю!
І от здійснились його мрії -
здобули вкраїнці волю!
Та не можуть можновладці
дать свободу для народу.
А так хочеться повірить
у пророчії слова:
що країна стане раєм
для простого мужика.
Стиснулося серце,і в кайдани...
Стиснуло серце, і в кайдани
запрягло душу. У полон
забрало тіло гордої дами
й зім’яло думку, як картон.
І це і є ота неволя,
в чому ж тримається вся міць?
Можливо, у думках негожих,
але навряд, бо не болить.
Втомилася я від «середини»,
від того «золотого дна».
Можливо, думка, як в дитини,
але ж така я не одна.
Так, не одна. Але не стріла
Я схожих за своє життя.
Можливо, й небагато жила,
але в тих днях моє життя.
Замкнусь в собі. Хоч не навіки,
хоч на хвилинку, а замкнусь.
Закрию я свої повіки,
подумаю і поклянусь.
І клятва буде моя чиста,
кристальна, хоч і не свята.
Розсиплю думи, як намисто
І хай поможуть небеса.
Можливо я не розберуся,
можливо, знов в собі замкнусь.
Але уже я не боюся.
так, думок своїх я не боюсь.
Чайки
Над хвилями чайки летять.
Рибальськії сіті й тенета
Над водою вони облетять.
Махнувши крилом білосніжним,
У вись полетять, в синю даль.
І вороном непомітним
Вони обминуть всю печаль.
До сонця їх крила мандрують,
Туди , де немає журби.
І вже їх ніщо не здивує,
Бо сильними стали вони.
До сонця, де ріки й озера
Джерельной водою бринять.
Де музика лине весела,
Де все у всіх без понять.
Летіть! Хоч і шлях безкінечний,
Немає він свого кінця.
Летіть! Хоч і це небезпечно,
Та є у вас мрія своя.
Крила
Мої крила, ті, що на спині
Ослабли, стали зовсім немічні.
Ви вже тягар життєвий мій,
Той, що на спині моїй.
Як хочу я вас обірвати,
Але не можу, бо болить.
І голосно так закричати:
«Чому я не вмію любить?»
Ви, крила, оживіть і летіть
У ту безмежну синю даль.
Чого я ще можу хотіти?
Так, не знати болю і печаль…
Ви, крила, не бійтесь нічого,
Летіть крізь грози і дощі.
За вас я мовчки і убого
Молитись буду уночі.
| 
